Єдина.
В лісах застає мене темна година,
Як музика в місті зненацька за рогом.
Я чую: пасеться узліссям єдино-
ріг (не плутати з носорогом).

Я брав тебе, як фортечні мури,
Я в себе вмістив стільки стріл, скільки зміг.
А зараз ніч, як великий мурин,
І тужно голосить єдиноріг.

Він рідкісний звір. Я галопом розсуну
Пахучі кущі і галявини. Там
Він пив, наче воду, кожну красуню,
Та я навіть подиху з тебе не дам.

Він лагідний звір. І тонка в нього шкіра –
Зламається спис назавжди, мов жердина.
Я навзнак засну біля вбитого звіра,
Прохромлений рогом.
Єдина.