“Пікардійська терція”
BКолGи лGіто приходить – гаряча пора,
BІ наG сірGому камені плавиться тінь,
BКолCmи дзвіBmнко кричить на смітниках дітвора,
BГовGориGти, ходити і думати лінь.

Коли сонце розжарене над містом висить,
І від чаду машин кругом іде голова, -
Я згадаю про холодних озер блакить,
Куди їздив колись старенький трамвай.

BПовGезиG мене туди, де природа сама,
BПовGезиG мене за місто, де асфальту нема,
BПовCmези мBmене туди, де зелена трава,
BПовGезиG, повези, о-о-о, старенький трамвай.

А відпустка у жовтні, а далі – зима,
Я стараюьб не дивитись на засмаглих дівчат,
Ні морозива, ні пива, бо води нема,
Як ті люди живуть в республіці Чад?!

А я хочу в Антарктиду – хоч би на мить...
Ледве ноги волочу, очі піт залива...
Знов згадаю про холодних озер блакить,
Куди їздив колись старенький трамвай.