...аж урешті до мене дійшло:
я вже добрих півгодини сиджу
і тупо дивлюся в той монітор
з його останнью фразою.
І закінчено сеанс, і треба рушити з місця,
і передусім вимкнути комп’ютер,
і вийти.

Але що далі? І невже доведеться звикнути
до цих автокатастроф
з їхнім стовідсотковим влучанням?
До цих електронних послань,
що сповіщають про найгірше?
І як виявити протест? І проти чого?
Дертися на стріну чи вимкнути назавжди
комп’ютер?

Сашко Кривенко.
В ніч на сьогодні.
Пішов назавжди.

Я добре все зрозумів, нічого не наверзлося?
Бо якщо це роман,
то сюжетні ходи
робляться одноманітними.
В Автора очевидна криза.

SIE KONNEN DEN COMPUTER JETZT AUSSCHALTEN.
НЕ ЗАБУДЬТЕ ВИКЛЮЧИТЬ ТЕЛЕВИЗОР.
НА ДОБРАНІЧ, МАЛЯТА, НА ДОБРАНІЧ.
НА СЬОГОДНІ БІЛЬШЕ НОВИН НЕМАЄ.

(Безумовно, з кожним із нас
щохвилини може трапитись
автокатастрофа, серцева недостатність,
біла гарячка.
Усі ми – передусім пияки,
як добре відомо нашим опікунам з Інтернету.
Наша країна давно з цим погодилась
і кожну подібну звістку
сприйймає з належним спокоєм.
Але чому від цього так темно в очах?)

Я вихожду вдихнути бодай якогось
повітря і це ніяк не вдається.

SIE KONNEN DEN COMPUTER JETZT
AUSSCHALTEN.

То вже потім – разом з повітрям –
виявиться
ясніше ясного:

Там є одне таке місце.
Для таких, як Сашко Кривенко.
І звідти все видно.

І справа не в тому,
що він там, а ми тут,
хоч від цього не можеш не корчитися
посеред нашого зеленого світу.

А справа в тому,
що це називається визволенням
і воно одно неминуче,
як перша-ліпша автокатастрофа.