EmЗабуваються лінії запахи барви і зAmвукиEm  
Слабне зEmір гасне слух і минається радість проста Am   Em  
За своGєю душею простB7ягнеш обличчя і рEmуки
Але вGисоко і недосB7яжно вона відлітEmа 

Залишається тільки вокзал на останнім пероні
Сіра піна розлуки клубочиться пухне і от
Вже вона роз'їдає мої беззахисні долоні
І огидним солодким теплом наповзає на рот
Залишилась любов але краще б її не було

В провінційній постелі я плакала доки стомилась
І бридливо рум'яний бузок заглядав до вікна
Поїзд рівно ішов і закохані мляво дивились
Як під тілом твоїм задихалась полиця брудна
Затихала стихала банальна вокзальна весна

Ми помрем не в Парижі тепер я напевно це знаю
В провінційній постелі що потом кишить і слізьми
І твого коньяку не подасть тобі жоден я знаю
Нічиїм поцілунком не будемо втішені ми
Під мостом Мірабо не розійдуться кола пітьми

Надто гірко ми плакали і ображали природу
Надто сильно любили коханців соромлячи тим
Надто вірші писали поетів зневаживши зроду
Нам вони не дозволять померти в Парижі і воду
Під мостом Мірабо окільцюють конвоєм густим

Em Am G B7