Дякуючи яхт-клубові, курсам англійської мови,
полоністиці та україністиці
за те, що виховали її спеціально для мене,
дякуючи всім редакціям, до яких вона пише,
журналові Russian Military Review,
який вона читає в берлінських ес-банах,
музиці, яку вона слухає,
фільмам, які дивиться,
компютерним іграм, в які програє,
за те, що вона є вона є вона є вона,
дякуючи її дідові, котрий каже
Не їдь до Львова – такого міста немає,
дякуючи всім поколінням її предків
за те, що несвідомо злягаючись,
вимостили їй тисячолітній шлях втілення
(спеціально для мене),
прокрадаюся в її сни, дякую
дякуючи
за нагоду снитися,
нагоду відлунювати,
пульсувати
і дякувати.