Зорі на хвилях в годину вечірню
Тихо гойдає озерна вода,
Вільха прибережна, сторожа мов вірна, |
У дзеркало теє й собі загляда. | (2)

Пташня голосиста за день притомилася,
Уже не співає, напевно, вже спить...
І темрява знову на ліс опустилась, |
І лиш очерет ще тихенько шумить... | (2)

Тишу озерну часом порушить
Плескіт далеких невтомних рибин,
Щоб любуватись на зорі, тож мусять |
Вони випливати із темних глибин. | (2)

В місячнім сяйві два силуети,
Манить коханих озерна краса.
Певне, щасливі у душах поети, |
Тому й босоніж на траві, хоч роса. | (2)

Туман огорта обрис лісу далекий,
Та в душах у них промінь сонця не згас,
Вселився туди, мов в гніздо ті лелеки, |
Його не загасять незгоди, ні час... | (2)