Обірвалась Струна,
Не стерпіла вона:
Нашу Пісню наруга лякає.
Біль у серці – не страх,
Сум і жаль – у очах:
Цвіт Калини в могилу лягає...
Забриніла Струна,
Буде завше вона
В нотах-крицях стодзвінно лунати.
Буде осінь, зима,
Знову прийде весна...
Та не буде Струна замовкати!

Приспів:
З калинових долонь
На могилі вогонь
Осява його Душу пісенну.
Він наругу здола,
Ворогам нагада:
Наша Пісня вовік незнищенна!

...Ось і знов з пелюстків
Пломенить рідний спів
І палає, як Ватра воскресла.
...У Світлиці Батьків
Сніп Пшеничний дозрів,
В'яжуть друзів Його Перевесла.
Зустрічаємо Різдво,
Лине Пісня Його
Як молитва і щира Колядка.
І Душа неспроста
До небес вироста,
Як і Пісня, – одвічна загадка.

Приспів.