Ви ніколи не станете ні моєю дружиною, ані коханою.
І в думках я не часто по імені зможу назвать.
Ви залишитись тільки незбагненною гордою панною,
Пані осінь - уста уві сні шепотять.

Ви не маєте й тіні кокетства, чи юної заздрості, |
Й не міняючи вас журавлями курличуть літа, |
А в глибинах очей стільки смутку й тихої радості. |
Осінь злою буває, у вас же вона золота. | (2)

Ваші діти давно називають вас "мамою",
І докучливою стукає в ваше вікно суєта,
І накладено грим непростою душевною драмою,
А під ним поцілунку чекають заснулі уста.
Ви ідете, а осінь встеляє вам килимом листя |
І коралі намиста дарує калина сумна, |
Мов кохання, юначе, прекрасне і чисте |
Йде життям пані осінь, чи може то пані весна... | (2)