Похмура осінь хлипала сльотою
І глузувала в дзеркалах калюж -
А нам вона здавалась золотою:
Пора єднання доль, єднання душ...
Ми цінували в тих непевних днях
Тепло уже зневладненого сонця -
Осіннє сонце падало на шлях,
І я у Вас вбачала оборонця...

Я Вас люблю - а Ви сказали "Пізно..."
Я Вас люблю, хоч блиск ілюзій згас.
Ви завинили, хай і ненавмисно,
І ця вина Вас мучить повсякчас...
О, днів моїх невтримний екіпаж, -
Я в нім сама, бо Ви обрали втечу...
Я залишила все на розсуд Ваш;
Ви вирішили - я не заперечу.

Вже й грудень, і серпанки сніжно-білі
Лягають на залізні квіти ґрат,
Й опівночі танцюють заметілі -
Чарівні сни заручених дівчат.
Я Вас люблю, і ця любов - бальзам,
Але бальзам відгонить гіркотою...
Я знаю, шкода осені і Вам -
Тієї, що здавалась золотою!..