Раз в квітневу, чарівну, темну нічку,
А було це рівно опівночі,
Побачила в вікні мала Марічка
Чиїсь прежахливі очі.

По склі дряпа страшна якась примара,
Ось вона вже наче зовсім близько:
Довгі коси, як тая чорна хмара,
Грає полум'я в очиськах!

Ось кватирку прочиня,
Зорі в небі заслоня,
Лізе без запрошення,
Хто там, хто там?
Баба-Яга!

Ясні зорі в далекім небі сяяли,
Гомонів щось срібний місяченько,
Тихо, тихо в кімнаті раптом стало,
Чути лиш, як б'є серденько.

Лиш Марічка не була боязкою,
Вона зовсім відьми не боїться,
Замахнулась на неї кочергою,
А Яга не ворушиться!

Під віконця підступа, |
Міцно ручки затиска, |
Кочергою в шибку бах! |
Хто там, хто там? |
Це лиш страх! | (2)