Не завмирай від погляду мого,
Не завмирай від дотику свого,
Не завмирай від самоти, пустоти,
Не завмирай перед тим, що суджено пройти.

Не завмирай від слова чи від фраз,
Не завмирай від гніву і образ,
Не завмирай від своїх снів і своїх мрій,
Не завмирай, що світ дитячий вже не твій.

Не завмирай, бо не вернеш літа прожиті,
Не завмирай, щоб не губити навіть миті,
Не завмирай, бо все, що є – твоє,
Бери, приймай, як Бог тобі дає.

Не завмирай, коли цвіте весна,
Не завмирай, як випито до дна,
Не завмирай, коли вуста тремтять сльозою,
Не завмирай, коли нема когось з тобою.

Не завмирай, коли береш тягар на душу,
Не завмирай між "я не можу" і "я мушу",
Не завмирай, коли в душі відчуєш рай,
Не завмирай!

Не умирай, коли мечем пробито груди,
Не умирай, коли тебе знесилять люди,
Не умирай, бо не воскресне каяття,
Не умирай, щоб дати ще комусь життя.

Не завмирай у думці чи у слові,
Не завмирай перед вогнем любові,
Не завмирай, щоби усім простити,
Не завмирай, щоб вірити і жити...