За білим роялем при свічах сповідаюсь,
Тане ніч, наче віск, і немає вже сліз.
Треті півні мовчать, може я дочекаюсь
Серед стін мовчазних на захоплене "біс".
А печаль, як вино молоде, - безпорадна.
В повнолуння на сцені – тільки місяць і я...
Вистава скінчилась – на роялі троянди,
Я в театрі мадонна – в житті нічия.

Приспів:
Витанцьовують тіні на паркеті, по стінах.
І люстерко в гримерці давно вже мовчить.
Я ще буду кохана, я ще буду жадана,
І не граю я зараз – молюся в цю мить.

І рояль про все зна, бо так цвіту багато.
Дощ весняний, мов гріх, серед ночі пройшов.
Мій Маестро не прийде... Невже це розплата
За любов до театру, безгрішну любов?!
Ну й нехай я для тебе завжди лише докір.
За власну зневіру, непокірну судьбу.
Западає знов клавіш. Ти втратив свій спокій,
А я доспіваю і зорею зійду!

Приспів.