Краплі дощу на віконному склі,
Листя опале на мокрій землі.
Лиш морок та тиша - все, що є,
І погляд єдиний, що сили дає.

Той погляд, що вабить,
Полонить за мить,
І з розуму зводить та неба блакить,
Що враз окриляє, неспокій несе -
Його я обожнюю понад усе!

Коли я чую голос твій,
Його відлуння котиться в мені,
І морок розсіює посмішка щира твоя...
І в океані тім без дна
Твій сміх згубився і луна
Не дасть потонути мені він, Зоре моя!

Тихенько прийди у мої сни,
До серця свого мене пригорни.
Нехай же навіки зупиниться час -
Ця мить єднання лише для нас!

Як марево щезне, зійде нанівець,
І вранішній вітер розвіє вкінець
Той образ жаданий, серце знов защемить...
Світанок, зажди, зачекай ще хоч мить!..

Я вже не чую голос твій,
Ти не приходиш уві сні,
Та серце моє - назавжди твоє, Кохана!
Моє нестримне почуття
Вже не поверне до життя ту мить,
Коли пив твою красу востаннє!..