Тіло він множив ножем.
Кидав частинами тіла.
Вони вкрили світу покров,
Вмираючи й оживаючи знову.
Стала Земля, де була Плоть,
Шалом бив Жар, де були Очі,
Ллє Водою, де була Кров,
Зникаючи і з’являючись знову.
Я, частина розрізаної Богом людини,
Йду через обрій.
Сеї гожої днини краю мрію свою –
Сію рай!
Суміш породжує сім’я
Зі світла й вологи неба.
Настає січень сівби,
Простуючи від ганьби до надії.
Я, частина розрізаної Богом людини,
Йду через обрій.
Сеї гожої днини краю мрію свою –
Сію рай!
Падав місяць на долоні
Та не з доброї упав волі.
Панував з ночі Неба Орел
В занехаяному полі.
Ще яка може любов
Бути вище ясного суду?!
Легкою ходою
Іде, засіваючи плай.
Сею рідною грою Він
Себе звеселяє, Святий Син.
В вінку з вогню і срібла
Його ім’я.
Земною йде імлою
Воанергес.
Людини має тіло
Його ім’я.
З орлиною головою
Воанергес.