Задзвонили ключі ночі попід море йдучі,
Заплакали два леґіні до бицирки йдучі.
Та ни плачте, леґіники, туда вам дорога,
Камінєчком буркована до самого Львова.
Камінєчком буркована, мости спорєжені,
Відси йдете з кучирями, відти пострижені.
Ходит, ходит дівчиночка по ті ровиночці,
Та носила кучирики в білі платиночці.
Але уна їх зібрала та й шє їх обмила:
Та це тоти кучирики, шо я їх любила.