А я собі заспіваю на панцкій долині,
Пустю голос попід колос аж до Коломиї.
Пустю голос попід колос аж до Садиґури,
Гой там наші легіники у некрутах були.
Уни були, уни були лишень до хожіня,
Та віплели три віночьки з усєкого зіля.
Ой уни та віплели та й помандрували,
І кобацким дівчєточкам їх подарували.