Я – немовби вичавлений лимон,
І знову моя земля перетворилась на полігон...
Час – пісок... візуалізований, і я на позиції...
Дзот – мій Бог, мій мозок, мій стомлений погляд латентного вбивці...

Приспів:
Ти, можливо, захочеш залишити
У тілі моєму глибокі сліди...
За ними впізнають мене,
Коли хтось переможе у Війні Світів...
Я знаю, ти вмієш лишати ті лагідні шрами, плями у пам’яті.
За ними впізнають мене,
Адже рани в серці лишаються назавжди...

Я – асфальт, безпорадний своєї планети солдат.
Все як хотів, і Війна Світів розпочнеться, допоки всі сплять...
Час – вода... і гіпертрофоване відчуття Всесвіту...
Я віддам тобі все і візьму те, що хочу, –
Це буде по-чесному...

Приспів