Ой, де тої правди певної шукати,
Кому своє щире серденько віддати?

Ой, до кого тихо головой схилюся?
До кого серденьком міцно пригорнуся?
Кохала козака, щиро та ще й дуже,
А він підневидів, кинув та й байдуже.

Кинув козак, кинув – із якої ради?
Насміявся з мене і не дав поради.
Не судіть, сусіди, що зі мною буде,
Болить моє серце, та не знають люди.

Ой, тяжко та важко, не маю вже й мочі,
І світ той нелюбий, туманяться очі.
Розступися, земле, прийми моє тіло,
Заціп моє серце, ти й так уже стліло!