Ти скажи мені, друже, чи не став ти байдужим
До своєї землі та до подиху трав навесні?

Ти скажи мені, віра, чому так лицемірна.
Чом смієшся крізь сльози та плачеш крізь сміх?

Ти скажи мені, доля, де закінчиться поле?
Чи до раю ця стежка мене приведе?

Ти скажи мені, правда, може гучність прибрати?
Тебе чути усюди, не видно ніде.

Хмари пролетять, дні пройдуть.
Кожному своє віддадуть.

Дивися, друже, наш світ у калюжі...
То сльози, друже!
Сліпі й байдужі старці у калюжі –
То наші душі.

Ти скажи мені, друже, чи ще є у тих душах
Хоча б натяк на віру, надію, любов?

Ти скажи мені, завтра, чи існує сьогодні
І чому я питання повторюю знов?

Дивися, друже, наш світ у калюжі.
То сльози, друже!
Сліпі й байдужі старці у калюжі –
То наші душі.

Дивися, друже, наш світ у калюжі.
То сльози, друже!
То сльози, друже, то сльози, друже,
То сльози, друже...