Ой, там, біля хати калина стояла,
А на тій калині зозуля кувала,
Зозуля кувала...
Злетіла зозуля та й стала кувати,
Молода дівчина виходила з хати...
Виходила з хати...

Зозуле, зозуле, чого рано куєш,
Невже, ти, зозуле, моє горе чуєш?
Моє горе чуєш...
Якби я не знала, то я б не кувала, -
Вмерла твоя ненька,
Ти й досі не знаєш...
Ти й досі не знаєш...

Молода дівчина бігла через поле:
Яке ж мені лихо, яке ж мені горе!
Яке ж мені горе!..
Бігла через поле, широку долину,
А тій рідній неньці роблять домовину,
Роблять домовину...

Мати ж моя, мати, де ж тебе узяти,
Малярів найняти, матір змалювати?
Приїхали люди з чужої країни,
Змалювали неньку та ще й кущ калини.
Та ще й кущ калини...
Змалювали личко, змалювали брови,
Ніхто ж не змалює ніжної розмови!
Ніжної розмови...