Ти доводив мені - не буває великого щастя,
Ті шляхи, що до нього ведуть - то підступний міраж,
А для щастя людина повинна життя своє скласти
Із маленьких приємних уламків, неначе вітраж.
Ти казав, що для щастя великого світу не треба,
А потрібен маленький, де можна сховатись удвох,
Та не знаючи горя, дивитись на землю та небо
Крізь фарбовані скельця дрібненьких своїх перемог.

Приспів:
Ти сам збудував поміж мною і світом
Вітражне вікно із уламків брехні,
Та час настав - я повинна розбити
Вітражне вікно, що набридло мені.
Вітражне вікно, ти набридло мені!

Ти хотів, щоб з великого світу до нашої долі
Крізь вітражне вікно не долинула нота сумна,
Та ніколи не знала душа ні тривоги ні болю,
А тому не навчилась щасливою бути вона.
Обираю вітри, обираю світанки негожі,
Та дорогу, якою б важкою вона не була,
Обираю звичайне життя, хоч воно і не схоже
На брехливо спокійні уламки із мертвого скла!