У неї все, як у людей, було.
Був дім у них, як кажуть, - повна чаша.
Та горе, не постукавши, зайшло,
На сум і сльози обернувши щастя.
Вона забула свій веселий сміх.
Якщо не в хаті робить щось, то біля хати.
Вона не хоче, щоби сум той зміг
Її життя жіноче змарнувати.

Приспів:
Вдовині сльози падають в пітьму,
Мов краплі воску, - удовині сльози.
Жіноче щастя, не минай вдову!
Не відверни лице від неї, Боже!

Для неї кладовище - то святе,
Але вона на ньому вже не плаче.
Вдова самотньо завжди гордо йде.
Ніхто на людях сліз її не бачить.
Вона на чоловіче жде плече.
Щоб не ридати, губи скушує до болю.
І колись справжнього мужчину обпече
Сильніше, ніж вогонь, вдовина доля.

Приспів.

На небо висипались всі зірки,
Та їм вона не вміє вже радіти.
У її подруг є чоловіки,
А в неї тільки спомини і діти.
Де лицар, що їй дасть ім'я ясне
Й пекучі сльози ніжно висушить вустами?
І на плечі його вдова засне,
Заплакавши щасливими сльозами.

Приспів.