Осінньої пори яскраві кольори
І чари, що налиті через край,
Ця казка йде сюди, в діброви і сади,
Ти, осене, цю казку не чіпай!
Ти хмарами не руш дозрілі дзвони груш
І ніжний сум у пелюстках на квітах,
Бо що не говори, а пісня не згорить
На срібних струнах бабиного літа!

Осінь! Осінь! Осінь! Осінь!

Я в серці пронесу казкову цю красу,
Що всіх полонить святістю, як рай,
Бо де б я не ходив, таких не бачив див,
Ти, осене, у барвах зачекай!
Ти в лісі не пали багряні куполи
І неба неповторну тиху просінь,
Щоб квітла ще любов у золоті дібров
І кликала в гаї весільна осінь!

Осінь! Осінь! Осінь! Осінь!

Щоб квітла ще любов у золоті дібров
І кликала в гаї весільна осінь!

Осінь! Осінь! Осінь! Осінь!
Осінь! Осінь! Осінь! Осінь!