Як боляче відчувати самоту,
Ховатись від своєї тіні.
Щомиті знати:
Ти десь там, але не тут,
Де темрява і голі стіни.
Як важко розуміти те, що нас нема
І сподіватися на диво.
Шукати собі відповідь
В забутих снах,
Ламати вперто коди,
Як не дивно...

Як не дивно-дивно: нас нема...
Як не дивно-дивно: нас нема...
Нас нема... Нас немає...
Нас, нас немає... Нас нема...
Нас немає...

Як важко визнавати: я не той,
Ким був колись, це очевидно.
Залишитися таким ти мені дозволь,
Я сховаю свої муки куди не видно.
Як важко розуміти те, що нас нема
І сподіватися на диво.
Шукати собі відповідь
В забутих снах,
Ламати вперто коди,
Як не дивно...

Нас немає і сонце знов згорає,
І, як востаннє,
Неначе грішну землю залишає.
З ним і я піду на захід назавжди,
Візьму з собою я в дорогу
Твого смутку та біди.
Відпусти, ти не тримай, даремно,
Два голоси тепер тремтітимуть окремо.
Дві площини не перетнути більше,
Твої слова ніколи вже мене не втішать.

Як важко розуміти – нас нема
І сподіватися на диво.
Шукати собі відповідь
В забутих снах,
Ламати вперто коди,
Як не дивно...

Як не дивно-дивно: нас нема...
Як не дивно-дивно: нас нема...
Нас нема!..
Як не дивно-дивно: нас нема...
Як не дивно-дивно: нас нема...
Нас нема...