У вирій з птахом відлітає лист,
Осінній лист над світлою рікою,
Якийсь одвічно сокровенний зміст
Приховано в природнім супокої.

Коли весло - продовження руки
Так сонну хвилю сумно обіймає,
А молода мінлива ртуть ріки
Біжить, зникає, і куди - не знає...

Немов прокинувсь, довго-довго спав,
А це прокинувсь і ясніє серцю
Туман, мов кінь у вибалку пасеться,
Той сивий кінь на сіні сизих трав.

Тремтить душа, мов крапля дощова,
На обважнілій гілочці шипшини,
І линуть з-під небесної вершини,
І долу опускаються слова.

Та я вже був, я стільки років жив,
А все це бачив з болем незбагненим,
Воно щоразу проникало в мене,
У кров і плоть, в тугу напругу жил.

Дивлюся з висоти, не звисока,
Бо тільки доти ми і є людина,
Допоки осяває нас ріка,
Туман і птах, і гілочка шипшини.