Скажіть, чому сивіє доброта?
Її в житті я зустрічав нерідко.
І милої русяво-золота
Коса пройметься кольором лебідки?

Із осінню журливою вона
Піде в луги під синє піднебесся,
І забринить волосся, мов струна,
Коли її торкають сотні весен?

Я їй вінок сплету з проміння й трав.
Коли спадуть тумани світанкові,
У теплім світлі макових заграв
Віддам в росі зволожену обнову.

І буде в ньому мила молода.
Як літо бабине, розвіються сивинки.
Лілеями розквітне доброта
І ляже поверх променя й травинки.