Життя... це море
Пространь глибока
В якій кінчає багато пливучих
Моє серце
Не боязливе
Я не боюся тих вод ревучих

Ломлять ми хвилі
Несуть ми струми
Бурі шалені дощі зсилають
Хоч мене ріжуть
Вітри великі
Не піддаюся, а ще існую

В ранню годину боюся тіней моїх минулих літ
Спогадів темних, немов із ночі, немов у сні
Хоч сподіюсь, і хоч стараюсь
Чим більше пробую – тим більше падаю
І тим сильніші руки, які тягнуть вниз

Може дівчина
Грудей шовкових
Яка до мене руки простягає
Подує вітру
В мої вітрила
У нову пристань
У інші води

Життя... це море...