Їхав козак з України (2)
Від коханої дівчини

Пустив коня на долину, (2)
Сам ліг спати на годину.

Спить годину, спить другую, (2)
Ще й третюю щасливую.

Ой як вийшла чорна хмара, (2)
А за нею дівка вбрана.

Та й вирвала травиченьку, (2)
Та й вдарила по личеньку.

— Встань, козаче, годі спати, (2)
Бо йдуть турки воювати.

Бо йдуть турки і татари, (2)
Візьмуть коня за кантари.

Візьмуть коня ще й сідельце, (Двічі)
Тебе заб'ють, моє серце.

Коня візьмуть — другий буде, (Двічі)
Тебе заб'ють — то жаль буде.