Стоїть хлопець при дорозі
До землі схилився
Ллє додолу скупі сльози
Дуже зажурився
Вітер в хлопця запитав:
"Чом же ти, юначе,
Маєш вроду і літа
Тільки гірко плачеш?”

Вітру хлопець промовля
Ледь злякавши тишу:
"В Україні виріс я
А тепер залишу.
В Україні я зростав
Тільки чим пишатись
Відчуваю час настав
З нею розпрощатись

Як парость виноградної лози
Я її плекав, її ростив
Я її сльозами поливав
Від сонця більше я її любив
З нею народився я і жив
Життя своє поклав."

Тоді хлопець став на ноги
Розрівнявши спину
Мовив рівно: "Наче бога
Люблю Україну
Я оспівував її
Я писав їй вірші
Тільки жити на Землі
Нам не стало ліпше

Та розвіявши всі мрії
Відчував лиш втому
І залишивши надії
Я пішов із дому
Якщо десь на чужині
Раптом я загину
Душу віднеси тоді
В рідну Україну..."