Вклякаєм до образу Вашого, Мамо, в граніті
І щиру молитву із серця до Бога несем:
"Чому Ти так мало дав Неньці прожити на світі?",
Чому Ви, Бабусю, спите тут в землі з Дідусем?"
І стелиться спішно дорога до отчого дому,
Здається, ось рідна Матуся нас знов вигляда...
Але там, у брамі, зустріти немає вже кому,
Гіркою сльозою впаде на поріг Коляда...

Приспів:
"Не треба журитися, милі мої соколята,
Злітайтесь частіше у рідну домівку, сини,
Щоби не черствіла там пусткою батьківська хата,
До вас ми ж прийдемо у гості ночами крізь сни".

"Верни нам Матусю!" – молитвенно просимо Бога.
"Спечіть нам, Бабусю, різдвяно-смачні калачі!".
...І дивляться Тато і Мама з портрета німого,
І мовлять до нас у святім мерехтінні свічі:
"Погляньте, синочки, росте біля хати калина,
І яблуні-вишні там рясно весною цвітуть..."
А дзвін малиновий селом нашим пам'яттю лине,
До церкви Софії онуки правнуків ведуть.

Приспів.

І матір Софія у Вірі, Надії, Любові
З престольного образу щиро раділа за те:
Вклякнувши в блаженстві до Божого Тіла і Крові,
Нащадки в єднанні приймають Причастя Святе.
А, може, колись ми зустрінемось з Вами, Матусю,
В Господньому раї калина розквітне нам знов,
А в отчому домі правнуки згадають Бабусю –
В хлібину насущну вкладуть їй одвічну Любов...

Приспів.