Ідуть роки, немов лелять лелеки,
З їх висоти дивлюсь я на життя.
Є в ньому все – від холодів до спеки,
Лише назад немає вороття.
Не повернутись вже мені в дитинство,
Не сісти на коліна до батьків.
Вони з років спели своє намисто
І дякувати богу, що живі.

І молодість, мов річка та бурхлива,
Лиш пам'яті тримає береги.
Вона була хоч бідна, та щаслива
І все тоді здавалось до снаги.
А час летить – нестримні наші роки,
Літа минули. Спогади. Слова.
Моє дитинство – то мої онуки
А молодість – у сріблі голова.

Радіє серце, сповнене коханням,
Тоді життя - молитва, а не гріх.
А молодість буває не остання,
Дитинство буде в правнуках твоїх.

Ідуть роки, немов летять лелеки,
З їх висоти дивлюсь я на життя.
Є в ньому все – кохання і розлуки,
Лише назад немає вороття,
І я назад не хочу вороття...