Він втратив сім’ю, від того у нього не всі вдома,
Він сів на голку й з’явилась хвороба,
Йому тепер все рівно чи жити, чи вмерти,
В душі темрява, а муки серця не стерпні.

За що доля покарала його не знати,
За що заставила людину страждати?
Перетворила душу на чорну хмару,
Ніхто б не витримав такого удару!

Цей чоловікне знає, що в його голові,
Він бачить свою сім’ю у жахливому сні,
І хоче ридати, але сліз вже немає,
Його тіло холодне, він потрохи вмирає.

Його душа пішла з легкістю,
Муки скінчились, він побачить сім’ю,
Там повернеться щастя любов і тепло,
І житеме в серці знову добро.