На стрісі раз сиділи два сірі горобці,
Приятелі сердешні, приятелі-друзі.
То ж крильцями тріпочуть і дзюбками лопочуть
Приятелі сердешні, приятелі-друзі.
То ж крильцями тріпочуть і дзюбками лопочуть,
Під небо величають сердешнюю дружбу.

Аж тут нараз злетіла з високого гнізда
І поміж ними сіла самичка молода.
І хвостиком тріпоче, і дзюбчиком лопоче
Самичка-горобчичка, самичка молода.

- Горобчики сердешні, приятелі-друзі!
Обох я вас кохаю, подобались мені.
Кого сама не знаю з вас вибрати я маю,
Обох, обох кохаю - подобались мені.

І сталось дивне диво: приятелі оба
До крови покусались, пропала вся дружба.
А винна тут самичка, маленька горобчичка,
Самичка-горобчичка, самичка молода.

То ж вам оця наука, цивілі і стрільці,
Затямте: не кохайтесь ніколи ув одній,
Бо трафиться самичка, самичка молода –
Пропаде ваша щирість, пропаде вся дружба.