Жила була на світі вереда,
Вона була капризна і сумна,
Так часто вона плакала,
Чого? - Сама не знала.
Тому і вередою її всі називали!
Ла-ла, ла-ла, ла-ла, ла-ла-ла,
Вереда на світі жила!

Вона усе губила, а потім все шукала,
А як не знаходила, то плакала-ридала,
І з вередою ніхто не хотів дружив,
Бо як же ж було важко її розвеселити!
Ла-ла, ла-ла, ла-ла, ла-ла-ла,
Вереда на світі жила!

Коли вона гуляла, як гралася, чи їла,
Могла собі заплакати завжди коли хотіла
Усі свої капризи уміла пояснити
Багато в мене сліз нема їх де подіти.
Ла-ла, ла-ла, ла-ла, ла-ла-ла,
Вереда на світі жила!

Колись із вередою сталася пригода:
Образились на неї сонце і погода,
Небо стало плакати, поховались люди,
Мокро і незатишно, сумно стало всюди.
Ла-ла, ла-ла, ла-ла, ла-ла-ла,
Вереда на світі жила!

От біда! Серед нас вереда!
Навіщо стільки сліз проливати марно,
Бути вередою дуже не гарно!
Ла-ла, ла-ла, ла-ла, ла-ла-ла, |
Ну де ж тут вереда? |
Серед нас її вже нема! | (2)

Її вже нема!