Сіяв улітку дід Андрушко ріпку
У своїй господі, на своїм городі.
Рости, ріпко, величенька,
Круглобока і смачненька,
Будем тебе їсти спечену у тісті,
І сиру в салаті будем наминати!
Гарну справимо гостину всій нашій родині!

Виросла ріпка дуже-дуже швидко
Велика, боката, дід зібрався рвати.
Ухопив її за чуба, охкав-ехкав, тупав-тупав.

Приспів:
Та засіла ріпка у земельці чіпко.
Не біда, а горе – ані руш нагору,
Сидить міцно, як пеньочок, рватися не хоче.

Кличе Андрушко бабу: "Гей, Марушко,
Ану, ходи з хати нашу ріпку рвати!"
Вхопив ріпку дід за чуба,
Баба - діда за сорочку.

Приспів.

Кличе Марушка свою доньку Мінку:
"Ходи, Мінко, з хати, нашу ріпку рвати!"
Вхопив ріпку дід за чуба,
Баба - діда за сорочку,
Донька - бабу за торочку.

Приспів.

Крикнула Мінка:
"Гей, собачко Хвінко, ану, гайда з буди,
Ріпку рвати будем!"
Вхопив ріпку дід за чуба,
Баба діда за сорочку,
Донька бабу за торочку,
Хвінка Мінку за спідничку.

Приспів.

Гавкнула Хвінка до киці Варварки:
"Ходи, кицю, з хати, з нами ріпку вати!"
Вхопив ріпку дід за чуба,
Баба - діда за сорочку,
Донька - бабу за торочку,
Хвінка - Мінку за спідничку,
Киця - Хвінку та й за лапку.

Приспів.

Кличе Варварка мишку Сіроманку:
"Ходи, мишко, з хати, з нами ріпку рвати!"
Вхопив ріпку дід за чуба,
Баба - діда за сорочку,
Донька - бабу за торочку,
Хвінка - Мінку за спідничку,
Киця - Хвінку та й за лапку,
Мишка - кицю та й за хвостик.
Раз-два-три! – гукнули та як потягнули:
Затріщала гичка, бризнула земличка,
З-під землички наша ріпка вистромила личко.

Вистромила личко, очка, носик, вушка...
Та й упала наша ріпка на діда Андрушка!
Повалився дід Андрушко та й на бабу, на Марушку,
Баба – та й на Мінку, Мінка – та й на Хвінку.
А собачка Хвінка – на кицю Варварку.
Ну, а мишка Сіроманка – хутко шусть у шпарку.