Жили собі Їжачок із Їжачихою,
Жили тихими і непомітними,
По сусідству з ними жили
Заєць із Зайчихою,
Були, ніби, й добрими сусідами.
Та одного разу Заєць обізвав Їжачка
Криволапим і повільним, от нечема яка!
І образився Їжак, і відповів йому так:
А я тебе пережену!

Посварились і домовились без зайвих слів,
Що наввипередки поженуть вони
Від початку поля і до самого кінця полів,
Будуть бігти вздовж одної борозни.
Як зірвався з місця Заєць, наче вітер помчав,
Прибігає на край поля, а Їжак уже там,
Він сидить собі сміється і отак прoмовля:
А я давно уже тут!

Не повірив Заєць тут очам своїм,
Пропонує він: Побігли ще разок!
На початок поля так несеться, що аж курить дим,
А там його уже чекає Їжачок!
Але Заєць у поразку вірити не хотів
І побігли вони ще раз, і багато разів,
Вже захекався вухатий і на землю упав,
А Їжак давно уже тут!

Хто розумний, той нічим не вихваляється,
А хвалько завжди над кожним насміхається!
Хто розумний, той нічим не вихваляється,
А хвалько кумедний завжди!

І ніяк нещасний Заєць здогадатись не міг,
Що насправді Їжачок із ним ні разу не біг,
На початку того поля він весь час простояв,
А в кінці Їжачиха була!

Хто розумний, той нічим не вихваляється,
А хвалько завжди над кожним насміхається!
Хто розумний, той нічим не вихваляється,
А хвалько кумедний завжди!