По галявці лісовій,
Як мороз був міцний,
Йшов ведмідь в затишок свій
В теплій шубі хутряній.
До свого ішов барлога,
Не збиваючись з дороги,
Як проходив через міст,
Став лисиці він на хвіст.

Здійняла лисиця крик,
Зашумів темний ліс,
І ведмідь злякався, втік,
На сосну стару поліз.
На сосні веселий дятел
Білці хатку конопатив,
Він сказав: "Ходить навчись
І куди стаєш – дивись!"

Тоді вирішив ведмідь:
Як зима – треба спать,
По стежинах не гулять,
На хвости не наступать.
У барлозі він без страху
Взимку спить під сніжним дахом
І радіє неспроста,
Що родився без хвоста.