Як виходило сонце
Із-за лісу, з-за гір,
На війноньку збирався
Молодий богатир.
Батько рідного сина
Та й заговорювали,
Аби вістря лихії
Його тіло минали:
"Там на морі Окияні синьому,
Там на острові Буяні дуб стоїть!
Під корінням слово моє сховане,
Ключ на дні, замок у небі. Те навік!"
Тричі три роки бився
Молодий богатир,
Та й живим повернувся
Він у батьківський двір.
Як змужніли онуки
Та й мечі узяли,
Проти шабель та луків
Син читав заговір:
"Там на морі Окияні синьому,
Там на острові Буяні дуб стоїть!
Під корінням слово моє сховане,
Ключ на дні, замок у небі. Те навік!"
Лугом-полем та й кривавим
Ходить Смерть гуляє,
Та загиблі душі ярі
Як теє жито збирає.
Що ж то сяє, що палає,
Шлях їй заступає?
Те слова старі-прадавнії
Що їх Недоля оминає.
"Зав’яжу п’ять вузлів я
На сімох на вітрах,
Змія глави зашиті
В мачухиних вузлах!
Заплетіть путь-дорогу
Вістрю-лезу в руках!
Не знайти тобі, зброя
До тіла білого шлях!"
Як виходило сонце
Із-за лісу, з-за гір,
На війноньку збирався
Бойовий командир.
Не молив, не хрестився,
Та зашив у шинель
Заговір прадідівський
Проти куль та шабель:
"Там на морі Окияні синьому,
Там на острові Буяні дуб стоїть!
Під корінням слово моє сховане,
Ключ на дні, замок у небі. Те навік!"