Пора, мати, жито жати, колос похилився,
Пора дочку заміж дати: голос одмінився.

Хоч колосок похилився, стебло зелененьке,
Хоч голосок одмінився, личко молоденьке.

Посилає мене мати у степ жито жати,
Аж там чумак воли пасе, став зо мною жартувати.

Жартуй, жартуй, чумаченьку,
Жартуй, коли любиш, а як підеш у дорогу,
То мене забудеш.

Не забуду, моя мила, буду поспішати,
А як прийду до домоньку, сватів буду слати.

Весна красна наступає, із стріх вода капле,
Молодому чумакові шлях-дорога пахне.

У неділю ранесенько саме на схід сонця,
Заплакала дівчинонька, глядаючи в віконце.

Чому мене, моя нене, рано не збудила,
А як тая чумачина з села виїздила?

Тим я тебе, моя доню, рано не збудила,
Попереду твій миленький, щоб ти не тужила.

Ти думаєш, моя нене, що я й так не плачу,
З дрібними слізоньками вже й світа не бачу.

Ой, я б була, моя нене, зовсім не тужила,
Коли б тільки миленькому доленька служила.

Ти думаєш, моя нене, що й так не журюся,
Ой, як вийду за ворота, од вітру валюся.