Підкрадається усе ближче.
Вітром, буревієм засвище.
І душі нема, де сховатись,
Лишу тіні страху купатись.
По лісах, містах він лунає,
Наче вітер помсти блукає.
І сховатись, де вже не знаю,
У безмежжі страху конаю.
Закрити розум я хочу,
Щось божевілля шепоче,
І, як розірвана втома,
Сміх і страх, і сльози, й крик
Лунають в серці мому.

Темінь розум огортає,
Тіло сковує блакить.
Я не знаю, що це тліє,
Щось над обрієм висить.
Так, це він, це крик, це жах,
Це прозорий темний маг,
Муки янголів, що впали,
Крики смертників, що встали.

Ім’я йому – Страх...

Вогко, темно і неприємно.
Знаю, він десь тут неодмінно.
Хочу із усіх сил кричати,
Вголос це ім’я проклинати.
В очі він мені зазирає,
Кров у тілі замерзає.
Чи доживу я до ранку,
Сам уже не знаю, тіло помирає.