Чом ти не бачиш радощів світу?
Чом ти не чуєш його голосів?
Чом не ховаєш зіниці від вітру,
Від пилу й бруду, що летять звідусіль?

Хіба ти живий, як не знаєш болю?
Чом ти не знаєш, що таке біль?
Навіть якщо він буде з тобою,
Він ні про що не розкаже тобі.

Ні, відчуття для тебе – лиш слово,
Та ти зневажаєш слова все життя!

Ти станеш героєм своєї пісні,
Ти станеш царем своїх лиш мрій,
Бо в світі людському не знайдеться місця,
Де ти б міг ужитись в личині своїй.
Ти не відчуєш...

Де в твоїх грудях б’ється
Сонця промінчик, чи місяця пил?
Де шукати твоє серце,
Найменший хоч натяк на залишки крил?

Сила вітру тобі не знайома
Й політ не торкнувся обличчя твого.

І ти не відчуєш ні страху, ні сміху,
Ти не відчуєш ні горя, ні втіхи,
Ти не зіб’єшся зі шляху ніколи,
Бо шляху в тебе нема.

І ти не відчуєш ні страху, ні сміху,
Ти не відчуєш ні горя, ні втіхи,
Ти не відчуєш ні часу, ні смерті,
Ти не відчуєш, що можеш померти.
Ти не відчуєш.