Кожен день я прохожу кілометри,
Біля мене сотні людей – затерті сюжети,
Кожен з них щось від мене хоче,
Але давай я буду просто перехожим.
Просинаюсь, відкриваю очі
І думаю про тебе, кароче...
Не хочу драматизувати,
Але сім днів один той самий сон напевно забагато.
І ти будеш сміятись, але дуже важко це в собі тримати,
Не привик програвати.
І сказати це можу тільки в пісні:
– Ти мені потрібна, дійсно!
Ніколи не говорю щось просто так,
Надоїли одноразові стосунки, солодка брехня.
Але я вірю все буде, як має бути,
Мій Львів, наші вулиці – зійдуться наші маршрути.

Приспів:
Усміхнись... життя одне!
Усміхнись... все буде!
Усміхнись... я люблю тебе!
І не сховати це нікуди... (весь куплет – 2)

Я хотів бути для тебе всім чим я можу бути.
Стерти, забути не виходить.
А люди навколо далі бігають по колу.
Так фігово боятись подзвонити тобі, хоча би по-пріколу.
Мовчати, чути твій голос десь там по телефону,
Повторяти ще раз знову й знову,
Бо фішка в тому,
Що нікому ніколи не буде про це відомо.
Як завжди ставлю ще раз ту саму дебільну кому.
Я пам’ятаю ту розмову,
Пам’ятаю твій погляд і пусті обіцянки,
Що все буде добре.
Попробуєм ще раз, можливо все вийде в нас.
А вибач – я пас, це вже без мене...
А в тебе майбутнє таке яскраве і таке шалене.
Я буду улибатись дивлячись на тебе зі сцени...

Приспів