Піднявши до щогли вітрило нове,
До синього моря хмарина пливе.
Хмарино, хмарино, я теж би хотів
Побачити море хоч раз у житті.
Як жаль, що до моря всі ці роки
Без мене несли свої води річки.

Без мене до моря і вдень, і вночі
Летять восени журавлині ключі.
Без мене, без мене, без мене туди
Пливуть кораблі та біжать поїзди.
Без мене впадають у море й тепер
Тихий Дунай, і Дніпро, і Дністер.

Я радий, хмарино, що зможеш хоч ти
Під білим вітрилом до моря дійти,
Скупатись у хвилях морських, а тоді
Набрати з лиману м'якої води.
Скажи, море хай чекає в порту.
Коли я там буду? А коли підросту!