Терпкого вечору ковток,
Старих кав'ярень самота,
Каштану зрушений листок
Додолу скорено зліта...
Незаймані вуста
Мовчать напроти таємниче...
Все, певно, буде саме так,
Але я кличу, кличу, кличу...

Обійми!.. Обійми!..
Хоч востаннє, хоч тільки на мить
Обійми!.. Обійми!..
Обіймай, доки не защемить!..
Обійми!.. Обійми крильми!..
Обійми, я благаю!..

Зірки задумливо тремтять
І кров заграва розлива...
Каштанів крони шепотять
Відомі їм лише слова...
Гірке передчуття
Торкає серце таємниче,
Втім каштани шелестять,
А я все кличу, кличу, кличу...

Обійми!.. Обійми!..
Хоч востаннє, хоч тільки на мить
Обійми!.. Обійми!..
І хай море у грудях шумить,
Обійми!.. Обійми!..
Я благаю, обійми!.. Обійми!..
Хоч востаннє, хоч тільки на мить
Обійми!.. Обійми!..
Обіймай, доки не защемить!..
Обійми!.. Обійми крильми!..
Обійми, я благаю!..