Як завжди, ляжу о другій –
Немає у мене друга,
Аби почитати вірші
О цій порі опівнічній.

І правда, як нелогічно:
Розбурхати чоловіка,
Аби, як банальна рима,
Сонно кліпав очима.

Дитина – вона мала ще,
Хоча і дуже уважна,
І зовсім, навіть, можливо,
Вона б мене зрозуміла.

Та ні, відкладаю вірші,
Йду спати, вже пізно, друга.
А мо, почитає тиша,
Якщо вона має друга...