Сива сповідь дощу
Довго павіддю пада.
Я тебе не впущу
В жовтий жар листопаду.
І попрошу тебе
На поріг не ступати -
Сколеш серденько ти
Об стерню саван-м'яти.

Тихий смуток цих днів,
Мов свічадо природи, -
Сум несказаних слів,
Сум осінніх мелодій...
А на серденьку щем -
Тугу ніде подіти.
Безнадійним дощем
Осінь плаче за літом.

Сива сповідь дощу
Понад павіддю пада.
Я тебе не впущу
В жовтий жар листопаду.
Я тебе не впущу
А ні в двір, ні в околиш!
Лиш у душу сама,
Не спитавшись, входиш...