Я дві зими на основу пряла,
Аж на третю зиму оснувала.

Тепер стала я собі думати,
Де ж того доброго ткача й узяти.

Занесу я її до Миколи,
А він каже, що не має коли.

Понесу я її до Омелька,
Він не бачить: основа тоненька.

Понесу я її до Данила,
А він каже: основа погнила.

– Не кажіть ви, дядьку, нікому,
Та наллю вам чарочку повну.

Як будете основу робити,
То я вам дам чарочку пити.

А Данило ту основу робить,
І щоранку всіх сусід приводить.

А що стінка – то була кобила.
– Десь ти, жінко, зроду не робила.

Не сама я основу снувала,
Харитина мені помагала.

Харитина – жінка пожила,
Вона мені кобил наложила.

Я з Данилом говорить не хтіла,
Мені Христя виробить до діла.

Вона мені робить – не шліхтує,
Вона мені рядна помалює.