Ой зійду я, зійду на гору крутую:
Чи не їде, чи не йде, чи не перечую.

Ось їде, ось їде, ступає дрібненько,
Чом не парень чорнобривий, дивітеся, ненько.

Ненька віри не йняла, за нелюба віддала,
Та ще мені приказала, щоб нелюба шанувала.

А я його шаную, як собаку рудую:
До прикорня припинала, сім день їсти не давала.

Од прикорня до стола, а він зуби вискаля.
– Скаль, скаль, сучий сину, поки знайду хворостину.

Хворостину знайшла та й одсердилася,
Та на свого дурака змилосердилася.