Казала мені мати
Зелений ячмінь жати:
– Жний, жний, моя доненько,
Жний, жний, й моє серденько.

Я ячменю не жала,
В бороздоньці лежала:
– Лежи, лежи, моя доненько,
Лежи, лежи, моє серденько.

Сніпочок-єм нажала,
До себе притуляла:
– Тули, тули, моя доненько,
Тули, тули, моє серденько.

Ячмінноє зерненько
Закололо в серденько:
– Терпи, терпи, моя доненько,
Терпи, терпи, моє серденько.

Ой та вже я терпіла,
Аж поки-м не зомліла:
– Млій, млій, моя доненько,
Млій, млій, моє серденько.

Щоб серце улічити,
Тра козака любити:
– Люби, люби, моя доненько,
Люби, люби, моє серденько.

Та ще би, моя мати,
З козаком погуляти:
– Гуляй, гуляй, моя доненько,
Гуляй, гуляй, моє серденько.

Ой а він хоче, мати,
Щоби му ручку дати:
– Давай, давай, моя доненько,
Давай, давай, моє серденько.