А в сусіди хата біла,
А в сусіди жінка мила,
А у мене ні хатинки,
Нема щастя, ані жінки.

А вже ж сусід жито сіє,
У сусіди зеленіє,
А у мене не орано,
І ще й жито не сіяно.

За сусідом молодиці,
За сусідом і вдовиці,
Ще й дівчата поглядають,
Що сусіду всі кохають.

А за мною всюди лихо,
Хоцяй собі живу тихо.
Куди піду, повернуся,
То заплачу, то утруся.

Чи без щастя уродився,
Чи без долі охрестився,
Чи такії куми брали,
Щастя-долі не желали?

Чи я ж кого з світа зігнав,
Чи ж я в кого жінку відкрав?
Чи в приязні кого зрадив,
Чи в біду кого впровадив?

Пішов би до монастиру,
Але сам собі не віру, –
Бо як зобачу дівчину
То й офіру всю покину.

Ой піду я в ліси, бори,
Та на найстрашніші гори,
Буду смерті сам шукати,
Бо докучило плакати!